Розторопша плямиста: що наука каже про її користь і ризики

Розторопша — одна з найбільш вивчених лікарських рослин у світі: на сьогодні опубліковано тисячі наукових праць, присвячених її властивостям. Проте між народними уявленнями про «чудодійний чортополох» і реальними клінічними даними є суттєва різниця. У цій статті ми розберемо, що насправді доведено дослідженнями, а де наука поки що лише в пошуках відповідей — щоб ви могли приймати обґрунтовані рішення щодо свого здоров’я.

Що таке розторопша і звідки вона

Розторопша плямиста (Silybum marianum) широко культивується й росте в дикому вигляді майже на всіх континентах. Рослину легко впізнати за великим колючим листям із білими плямами та яскраво-пурпуровими суцвіттями. Як лікарський засіб розторопшу використовують понад 2000 років — ще давньогрецькі та давньоримські лікарі описували її як засіб від хвороб печінки і жовчного міхура. У сучасному вигляді силімарин — стандартизований екстракт з плодів рослини — був виділений і описаний у 1968 році вченими Мюнхенського університету, а перший комерційний препарат на його основі запатентував і вивів на ринок виробник фітопрепаратів Madaus як засіб підтримки при захворюваннях печінки.

Склад: що ховається в насінні

З фармакологічного погляду цінність розторопші зосереджена переважно в її плодах (насінні). Листя, стебла та корені також містять корисні речовини, але в значно меншій концентрації. Головний активний компонент — силімарин, комплекс флавонолігнанів, що становить 1,5–3% маси плодів. До його складу входять силібін А і В, ізосилібін А і В, силідіанін і силіхристин. Найбільш активним вважається силібін (силібінін), частка якого у силімарині — 50–60%.

Окрім силімарину, плоди розторопші містять жирні олії (20–30%), переважно лінолеву та олеїнову кислоти, а також токофероли (вітамін E), флавоноїди, гіркоти, смоли й слиз. У складі рослини виявлено вітаміни групи B, вітамін C, мікроелементи: цинк, селен, марганець, залізо. Харчові волокна (клітковина) шроту розторопші становлять близько 50% маси продукту, що робить його цінною харчовою добавкою для роботи кишківника.

Доведена користь для організму

Більшість наукових доказів на користь розторопші стосується її гепатопротекторних (захисних щодо печінки) властивостей. Аналіз клінічних випробувань, опублікований у журналі Advances in Therapy у 2020 році, показав, що у зведеній групі пацієнтів із цирозом лікування силімарином було пов’язане зі зниженням відносного ризику смертності від захворювань печінки на 47% (відношення шансів 0,53; 95% ДІ 0,33–0,86). Річна смертність від печінкових ускладнень у групі силімарину становила 4,9% проти 9,3% у групі плацебо.

Механізм дії силімарину багатогранний: він нейтралізує вільні радикали, стабілізує клітинні мембрани гепатоцитів, стимулює синтез білків у печінкових клітинах і гальмує проникнення токсинів усередину клітини. Завдяки цьому силімарин ефективно протидіє пошкодженням, спричиненим алкоголем, ліками та деякими промисловими токсинами. Окремо варто відзначити його дію проти отруєння аматоксином блідої поганки — введення силібініну внутрішньовенно розглядається як один із методів невідкладної допомоги в цих випадках.

За даними досліджень in vitro, антиоксидантна активність силімарину в окремих модельних системах перевищує активність вітамінів C і E, хоча це не означає аналогічного ефекту в організмі людини. Крім того, підтверджено його протизапальні властивості — він пригнічує синтез простагландинів і лейкотрієнів, що відіграє роль при хронічних запаленнях. Дослідження також демонструють певний позитивний вплив на рівень холестерину: в осіб із цукровим діабетом 2 типу прийом силімарину сприяв зниженню рівня ЛПНЩ і тригліцеридів.

Застосування при різних захворюваннях

Найбільш вивченою є роль розторопші при захворюваннях печінки. При неалкогольному стеатогепатиті (НАСГ) дослідження за участю 99 пацієнтів показало, що прийом 2100 мг силімарину на добу протягом 48 тижнів призвів до значного покращення показників фіброзу та активності захворювання порівняно з плацебо. При неалкогольній жировій хворобі печінки прийом порошку розторопші протягом 8 тижнів супроводжувався суттєвим покращенням ультразвукової картини та нормалізацією печінкових ферментів. Втім, Кокранівський огляд клінічних випробувань за участю пацієнтів з алкогольним і вірусним гепатитом не виявив переконливих доказів для однозначних клінічних рекомендацій — результати досліджень залишаються неоднорідними.

При цукровому діабеті 2 типу ряд клінічних випробувань фіксував зниження рівня глікозильованого гемоглобіну та покращення чутливості до інсуліну. Mayo Clinic зазначає, що силімарин може знижувати рівень цукру в крові, однак застерігає: поєднання розторопші з цукрознижувальними препаратами потребує контролю лікаря через ризик надмірного зниження глікемії. При акне дослідження показало, що прийом 210 мг силімарину на добу протягом 8 тижнів зменшив кількість уражень на 53% — але це поки що єдина публікація з цієї теми, тому робити остаточні висновки зарано. Є попередні дані й щодо позитивного впливу розторопші при доброякісній гіперплазії передміхурової залози (ДГПЗ) — шестимісячне дослідження зафіксувало покращення симптомів при прийомі силімарину в комбінації з селеном.

Особливості для жінок і чоловіків

Для жінок, що годують грудьми, розторопша традиційно використовується як лактогон — засіб для збільшення вироблення молока. Це пояснюється здатністю силімарину підвищувати рівень пролактину. Одне клінічне дослідження показало, що жінки, які приймали 420 мг силімарину на добу протягом 63 днів, виробляли на 64% більше грудного молока, ніж ті, хто приймав плацебо. Проте результати різних досліджень у цьому напрямку суперечливі, а їхня кількість недостатня для формулювання чітких рекомендацій. Щодо менопаузи — рандомізоване подвійне сліпе дослідження 2020 року підтвердило здатність екстракту розторопші полегшувати окремі симптоми клімаксу. Оскільки силімарин є фітоестрогеном, він може впливати на баланс естрогену та тестостерону.

Для чоловіків актуальна вже згадана користь при доброякісній гіперплазії передміхурової залози, а також підтримка детоксикаційної функції печінки — здорова печінка забезпечує правильний метаболізм тестостерону. Є дані про потенційний протираковий ефект силібіну щодо клітин карциноми передміхурової залози, отримані в лабораторних умовах, але клінічних доказів поки що недостатньо. Щодо дітей — певний позитивний вплив на функцію печінки зафіксовано у дітей, які проходили хіміотерапію через гострий лімфобластний лейкоз, однак у педіатрії розторопшу застосовують виключно під наглядом лікаря.

Протипоказання та можлива шкода

Загалом силімарин вважається безпечним і добре переноситься. Дослідження з безпеки засвідчили, що навіть висока доза 700 мг тричі на добу протягом 24 тижнів не спричиняла серйозних побічних ефектів. Найпоширеніші небажані явища — легкий дискомфорт з боку шлунково-кишкового тракту: нудота, діарея, метеоризм. Вони, як правило, зникають самостійно або при зниженні дози.

Важливо враховувати лікарські взаємодії. Силімарин пригнічує активність ферментів CYP3A4 і CYP2C9, що беруть участь у метаболізмі багатьох препаратів, — тому розторопша може підвищувати концентрацію деяких ліків у крові. Зокрема, відома взаємодія з ралоксифеном (препарат від остеопорозу), симепревіром (від гепатиту C) та сиролімусом (імунодепресант). Особи, що приймають цукрознижувальні препарати, повинні контролювати рівень глікемії, оскільки можливий адитивний ефект. Також слід бути обережними при жовчнокам’яній хворобі: розторопша стимулює жовчовиділення, що може спричинити рух каменів.

Алергічні реакції можливі у людей із підвищеною чутливістю до рослин родини айстрових — маргариток, амброзії, хризантем. У таких випадках від прийому розторопші слід утриматися. Хоча одне клінічне дослідження підтвердило безпеку силімарину під час вагітності, у більшості офіційних настанов вагітним і жінкам, що годують грудьми, рекомендують погоджувати прийом будь-яких добавок із лікарем.

Як правильно вживати

Розторопша випускається в різних формах: стандартизовані екстракти (капсули та таблетки), шрот (мелене насіння), олія насіння, чай із трави. З точки зору ефективності найкраще вивчені стандартизовані екстракти з вмістом силімарину 70–80%. Для підтримки функції печінки більшість клінічних досліджень використовували дозу 140 мг силімарину тричі на добу (420 мг на добу), деякі — до 600 мг на добу. Саме в цьому діапазоні зафіксовані клінічно значущі результати.

Шрот розторопші — доступніша форма, яку зазвичай додають до їжі: по 1 чайній ложці до або під час їди. Важливо пам’ятати, що концентрація активних речовин у шроті значно нижча, ніж в екстракті, тому він більше підходить як харчова добавка для загальної підтримки, а не як терапевтичний засіб. Чай із листя і стебел розторопші містить мінімальну кількість силімарину (він погано розчиняється у воді), тому для гепатопротекторного ефекту малопридатний. Максимальна концентрація активних речовин у крові досягається приблизно через 1,5–2 години після перорального прийому, а біодоступність поліпшується при вживанні разом із їжею.

Тривалість курсу залежить від мети: профілактичні курси зазвичай тривають 4–8 тижнів, при хронічних захворюваннях печінки застосування може бути більш тривалим — але завжди під контролем лікаря. Самолікування, особливо при серйозних діагнозах, неприпустиме: розторопша є допоміжним, а не основним засобом терапії.

Практичні поради: вибір і зберігання

При виборі добавки з розторопші зверніть увагу на стандартизацію екстракту — на упаковці має бути зазначено відсоток силімарину (оптимально 70–80%). Надавайте перевагу продуктам відомих виробників, що мають незалежні сертифікати якості (NSF, USP або аналогічні). Шрот розторопші варто купувати у герметичній упаковці — через вміст поліненасичених жирних кислот він швидко окислюється на повітрі й гіркне. Зберігайте його в холодильнику або темному прохолодному місці й використовуйте протягом 3–6 місяців після відкриття.

Олія насіння розторопші зберігає корисні властивості 6–12 місяців у закритій темній пляшці в холодильнику. Смак у неї специфічний, злегка гіркуватий — її додають до готових страв, не піддаючи термічній обробці, оскільки при нагріванні корисні речовини руйнуються. Якщо ви вирощуєте розторопшу самостійно або купуєте сировину на ринку, знайте: плоди збирають у серпні–вересні, коли кошики починають сіріти; правильно висушені плоди зберігають активні речовини до 2 років у сухому темному місці.

Список джерел

1. Abenavoli L. et al. Silymarin as Supportive Treatment in Liver Diseases: A Narrative Review. Advances in Therapy, 2020
2. LiverTox / StatPearls: Milk Thistle (Silybum marianum). NCBI Bookshelf, 2024
3. Malekinejad H. et al. Safety and toxicity of silymarin, the major constituent of milk thistle extract: An updated review. PubMed, 2019
4. LiverTox: Clinical and Research Information on Milk Thistle. National Institute of Diabetes and Digestive and Kidney Diseases, 2020
5. Tamayo C., Diamond S. Review of Clinical Trials Evaluating Safety and Efficacy of Milk Thistle (Silybum marianum). Integrative Cancer Therapies, 2007
6. Mulrow C. et al. Milk Thistle: Effects on Liver Disease and Cirrhosis and Clinical Adverse Effects. AHRQ Evidence Report, 2000
7. Mayo Clinic: Milk Thistle — Uses & Side Effects
8. WebMD: Milk Thistle Benefits and Side Effects, 2025