Сатурн — це справжня перлина нашої Сонячної системи, планета, яка протягом століть захоплювала уяву астрономів і мрійників. Ця газова велетня, названа на честь римського бога землеробства, приховує в собі безліч таємниць, які здатні вразити навіть найвибагливіших любителів космосу. Від загадкових шестикутних бур до супутників з підземними океанами — Сатурн не перестає дивувати нас своїми космічними дивами.
Гігантські розміри та вражаючі відстані
Сатурн займає почесне шосте місце від Сонця серед планет нашої системи, розташовуючись на колосальній відстані 1,4 мільярда кілометрів. Це приблизно в 9,5 разів далі від Сонця, ніж наша рідна Земля! Уявіть собі: світло від Сонця досягає Сатурна за 1 годину 20 хвилин, тоді як до Землі воно летить лише 8 хвилин.
За розмірами Сатурн поступається лише Юпітеру — його діаметр становить 120 500 кілометрів. Щоб краще уявити ці масштаби: всередині Сатурна поміститься понад 700 наших Земель! Якби наша планета була розміром з монету, то Сатурн був би як волейбольний м’яч.
Найбільше вражає той факт, що попри свої гігантські розміри, Сатурн є найменш щільною планетою в Сонячній системі. Його щільність настільки мала, що якби знайти достатньо велику ванну з водою, Сатурн би спокійно плавав на поверхні, як гігантська корок!
Час у вимірах Сатурна
На Сатурні час тече зовсім по-іншому. Один рік на цій планеті триває 29,4 земних років — це означає, що з моменту відкриття планети Галілео Галілеєм у 1610 році минуло лише близько 14 сатурніанських років. Дивовижно, але людина, якій зараз 30 років, на Сатурні святкувала б лише свій перший день народження!
Але є і приємна новина: день на Сатурні триває всього 10,7 години. Планета обертається навколо своєї осі з неймовірною швидкістю, що робить її одним з найшвидших “спінерів” у Сонячній системі.
Через нахил своєї осі Сатурн має чотири пори року, але кожна з них триває від 7 до 8 земних років. Уявіть собі 8-річне літо або 8-річну зиму — це справді космічні масштаби!
Загадкова шестикутна буря
Одна з найзагадковіших особливостей Сатурна — це гігантський шестикутний вихор на його північному полюсі. Ця дивовижна геометрична структура була вперше виявлена місією “Вояджер” у 1981 році, а пізніше детально вивчена зондом “Кассіні” у 2006 році.
За 25 років між цими місіями шестикутник змінив свій колір з блакитного на золотавий — учені пов’язують це з сезонними змінами освітлення. Розміри цього природного дива приголомшують: всередині шестикутника легко поміститься дві Землі з запасом!
Як утворюється така ідеальна геометрична форма в природі? Учені досі сперечаються, але найпопулярніша теорія пов’язує це з різними швидкостями вітрів і турбулентними потоками, які “видавлюють” сторони всередину, створюючи ефект стоячої хвилі.
Кільця: корона Сатурна
Кільця Сатурна — це, мабуть, найвпізнаваніша особливість планети. Але мало хто знає, що насправді їх налічується понад 30! Вони названі буквами латинського алфавіту в порядку відкриття: C, B, A — це основні кільця, а найсхідніше і найтьмяніше — кільце D.
Ці космічні прикраси складаються з уламків комет, астероїдів і зруйнованих супутників, які були розірвані на шматки потужною гравітацією Сатурна. Найбільше кільце має діаметр у 7000 разів більший за сам Сатурн, але при цьому товщина більшості кілець становить лише 9 метрів!
У 2009 році був відкритий найбільший інфрачервоний кільцевий пояс, всередині якого поміститься мільярд Земель. Це кільце настільки віддалене від планети — 3,7 мільйона миль, — що його неможливо побачити в звичайні телескопи.
Учені вважають, що кільця Сатурна відносно молоді — їм лише 100-150 мільйонів років. Це означає, що динозаври, дивлячись на небо, бачили б Сатурн без його славетних кілець! Прогнозується, що через 100 мільйонів років кільця зникнуть, притягнуті гравітацією планети.
Надшвидкісні вітри та екстремальна погода
Сатурн тримає рекорд за другою найвищою швидкістю вітрів у Сонячній системі — поступається лише Нептуну. Максимальна зафіксована швидкість досягає 1800 кілометрів на годину — це в 20 разів швидше за найшвидшого гепарда і вдвічі швидше за звичайний пасажирський літак!
Температура на поверхні Сатурна становить мінус 139 градусів Цельсія — це значно холодніше за найнижчу температуру, коли-небудь зафіксовану на Землі (-89,2°C). При цьому дивовижним є той факт, що полярні вихори Сатурна є найтеплішими місцями на планеті — унікальне явище серед усіх планет Сонячної системи.
Супутники: космічна сімейка з 82 членів
Сатурн може похвалитися найбільшою кількістю супутників у Сонячній системі — на сьогодні підтверджено існування 53 супутників, а ще 29 очікують офіційного підтвердження. Після підтвердження загальна кількість досягне 82 супутники — більше, ніж у будь-якої іншої планети.
Найбільший і найвідоміший супутник — Титан — за розміром перевершує навіть планету Меркурій і є єдиним супутником у Сонячній системі з щільною атмосферою. Атмосферний тиск на Титані на 60% вищий земного, що створювало б відчуття плавання на глибині 15 метрів під водою.
Завдяки щільній атмосфері та низькій гравітації на Титані люди могли б літати власною силою, просто прив’язавши крила до рук! Учені підрахували, що для злету знадобилася б швидкість розбігу 11 метрів на секунду — ненабагато менше, ніж біжить Усейн Болт.
Найзагадковіший супутник — Енцелад — виверігає гейзери крижаних частинок і водяної пари зі швидкістю 800 миль на годину. Ці викиди настільки потужні, що частинки долітають до космосу і формують частину кільця E Сатурна. Під крижаною поверхнею Енцелада приховується глобальний океан солоної води з гідротермальними джерелами — умови, схожі на ті, що могли породити життя на Землі.
Наукові місії та відкриття
Перше офіційне спостереження Сатурна через телескоп здійснив Галілео Галілей у липні 1610 року, але його телескоп був недосконалим, тому він подумав, що бачить потрійну планету, схожу на голову Міккі Мауса. Лише через 49 років голландський астроном Христіан Гюйгенс з більш потужним телескопом зрозумів, що це кільця.
За всю історію досліджень Сатурн відвідали чотири космічні апарати: “Піонер-11” у 1979 році, “Вояджер-1” і “Вояджер-2” у 1980-1981 роках, та міжнародна місія “Кассіні” у 2004 році. Останна місія тривала 13 років і завершилася у 2017 році драматичним “пірнанням” зонда в атмосферу Сатурна, де він повністю випарувався.
Саме завдяки місії “Кассіні” ми дізналися про підземні океани на Енцеладі, детально вивчили структуру кілець і виявили таємничі “спиці” — дивні тіньові смуги, які з’являються на кільцях за лічені хвилини і зникають через кілька годин. Природа цього явища досі залишається загадкою.
Сатурн продовжує дивувати нас своїми таємницями. Ця планета-гігант нагадує нам про те, наскільки різноманітним і дивовижним може бути космос, і що навіть найвіддаленіші світи здатні приховувати умови для існування життя.
