Михайло Коцюбинський: 20 фактів, які змусять вас закохатися в генія

Він прожив лише 49 років, але встиг залишити слід у світовій літературі — і кілька курйозів, про які не розкажуть у школі.

Народився 17 вересня 1864 року у Вінниці. Служив дрібним чиновником у Чернігові, хворів на туберкульоз і астму, подорожував на Капрі та Гуцульщиною і при цьому створив тексти, які вважаються вершинами українського імпресіонізму. Помер у 1913 році. Позаду — 49 років, дев’ять мов, 335 любовних листів і один шедевр світового рівня.

Дитинство та мова

1. Українська прийшла з гарячки. У дев’ять років Михайло захворів на запалення легенів. У маренні він раптово заговорив українською — мовою, якої вдома майже не вживали: родина спілкувалася переважно російською, батько навіть пильнував «чистоту» мовлення дітей. Саме тоді майбутній письменник «вибрав» мову, якою писатиме все своє творче життя.
2. Дев’ять мов — без університету. Коцюбинський ніколи не здобував вищої освіти, але самотужки вивчив дев’ять мов: три слов’янські (українська, російська, польська), три романські (французька, італійська, румунська) і три східні (татарська, турецька, циганська). Для порівняння: більшість сучасних філологів-відмінників не знають і трьох.
3. Закоханість у 12 — старт кар’єри. 12-річний Михайло закохався в 16-річну дівчину. Щоб привернути її увагу, вирішив «стати великою людиною» — і з особливим завзяттям узявся читати Шевченка та Марка Вовчка. Дівчина на нього так і не звернула уваги. Зате увесь світ звернув на нього увагу.

Зовнішність і звички

4. Квітка в петлиці — щодня, навіть у злиднях. Попри скромну платню чиновника, Коцюбинський виходив на роботу з обов’язковою живою квіткою в петлиці. Колеги впізнавали його здалеку. Сам він казав: великі люди не зважають на бренди — вони самі є брендами.
5. Курив по 40–60 цигарок на день. Вуса й зуби письменника були жовті від нікотину. У чернігівському музеї-заповіднику збереглося кілька його попільничок. Медики забороняли йому тривале перебування на сонці — але забороняти палити, схоже, навіть не намагалися.
6. Фарбував бороду на схилі літ. Ретельно стежачи за зовнішністю, Коцюбинський навіть фарбував посивілу борідку. В одному з листів зізнавався: «Коли я йду — за мною озираються». Каже нам про людину більше, ніж будь-яка біографічна довідка.
7. Гурман із хворим серцем. Попри серйозні хвороби, письменник любив поїсти — і присвячував описам страв чимало місця в листах. Обожнював пончики, салат капрезе, пасту, яблука та груші. Пив каву, хоча в родині її не вживали, а лікарі хмурились.

Творчість і визнання

8. Перший твір — і вирок «ніколи більше не пиши». Дебютне оповідання «Андрій Соловійко» критики оцінили нищівно. Навіть близький друг написав: «Ніколи більше не пиши, щоб не калічити нашу святу мову». Коцюбинський пораду проігнорував. І правильно зробив.
9. Поляки заздрили. На межі ХІХ–ХХ століть польські літературознавці стверджували: якби польська література мала такого письменника, вона була б поза конкуренцією. Власне, саме так виглядає міжнародне визнання в епоху без премії Букера.
10. «Тіні забутих предків» — у топ-10 найкрасивіших фільмів світу. Повість Коцюбинського стала основою для фільму Сергія Параджанова 1964 року. Стрічка увійшла до десятки найкрасивіших фільмів світу. Французи в перекладі назвали її «Вогненні коні» — і, чесно кажучи, це теж влучно.
11. Гуцул із Поділля. Коцюбинський народився на рівнинному Поділлі й уперше побачив Карпати вже дорослим. Гори настільки вразили його, що він занурився в гуцульську культуру глибше за будь-якого місцевого автора. Саме погляд з боку дав «Тіням» ту особливу магію. Мистецтво зблизька не побачиш.
12. Оператор «Тіней» збирався відмовитися. Юрій Іллєнко — майбутній оператор легендарного фільму — у той час був «змосковленим» українцем у Москві й не планував їхати знімати. Теща присоромила його й вказала на порожню полицю: Коцюбинського вкрали. Він пішов до бібліотеки, прочитав «Тіні» в скороченому перекладі — і наступного дня вже їхав в Україну.

Особисте життя

13. 335 листів коханці. Останні 10 років життя Коцюбинський кохав Олександру Плаксіну — молодшу за нього на 16 років. Написав їй понад 335 листів. Більшість — російською, бо Плаксіна була росіянкою. До дружини писав українською. Парадокс? Радше — точний портрет роздвоєної душі.
14. Дружина пробачила — і пережила його менше ніж на 10 років. Віра Дейша знала про роман чоловіка, навіть ходила до матері Плаксіної з погрозами. Та врешті пробачила. Коцюбинський так і не зміг обрати: залишив обох жінок у своєму житті до самої смерті.
15. Вінок на труну — попри заборону. Віра заборонила приймати вінок від Плаксіної на похороні. Але якась «добра душа» таки поклала вінок. З квіток яблуні — тих самих, що надихнули Коцюбинського на «Цвіт яблуні», у який Олександра колись і закохалася.
16. Плаксіна пережила його на 60 років. Олександра так і не вийшла заміж. Після смерті письменника почала сліпнути. Жила довго — аж до 1973 року, доживши майже до 90 років. Носила своє кохання мовчки ціле людське покоління.

Навколо творчості

17. Останні слова — «Хочу жити». Перед смертю Коцюбинський вимовив «хочу жити». Останній завершений твір так і називається — «Хвала життю». Життєлюб до останнього подиху — і ніякої величної трагічності, лише щира людяність.
18. Стипендія, якої ніхто ще не отримував. У 1911 році, коли Коцюбинський уже тяжко хворів, одне з українських культурних товариств призначило йому стипендію 2 000 рублів на рік — щоб він більше не ходив на службу, а лише писав. На той час це були величезні гроші, нечувані для української літератури. Та скористатись ними він встиг зовсім мало.
19. Меценат і поля як джерело «Intermezzo». Відомий меценат Євген Чикаленко запросив виснаженого письменника відпочити у своєму маєтку. Результатом стало «Intermezzo» — один із найвитонченіших творів в українській прозі. Присвячений він не людині, а польовому простору тих самих «чикаленківських полів».
20. Насіння з усього світу — у вінницькому саду. Повертаючись із подорожей, Коцюбинський привозив додому насіння екзотичних рослин. У садибі у Вінниці досі ростуть дерева, посаджені ще його дідом, а клумби прикрашає екзотична агава — живий спадок письменника-мандрівника.

Коцюбинський прожив лише 49 років, але залишив по собі мову, яка — за словами самого письменника — ніколи не пробачає зради. Мову, що чистить від суржику, від грубості, від байдужості. Перечитайте його хоча б один раз — і переконайтеся самі.