20 фактів про Ліну Костенко, які варто знати кожному

Її називають живою легендою, її цитують на мітингах і весіллях, її рядки татуюють на тілі — а вона просто не любить давати інтерв’ю. Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930 року в містечку Ржищів на Київщині, в учительській родині. Пережила війну, репресії, 16 років мовчання — і стала голосом цілої нації. Але за офіційною біографією ховається безліч історій, від яких то сміється, то стискається серце.

1. У дитинстві мріяла стати не поетесою, а льотчицею. Бажання літати було таким нестримним, що маленька Ліна змайструвала саморобний парашут зі старої маминої парасолі та простирадла, піднялася на горище — і стрибнула. Ледве не загинула. На цьому авіаційна кар’єра завершилася, навіть не почавшись.

2. Перший вірш написала в 11 років — у справжньому окопі. 1941 рік, бій за Дніпро. Навколо вибухи, крики, плач. Дівчинка намацала гілочку й надряпала рядки прямо на сипкій стіні окопу. Пізніше цей момент увійде у знаменитий вірш: «Мій перший вірш, написаний в окопі…»

3. У 5 років уже читала Брема, а в 9 — Зігмунда Фройда. Поки однолітки гралися в класики, юна Ліна штурмувала дорослу бібліотеку. Що саме зрозуміла дев’ятирічна дитина у Фройда — питання відкрите, але все прочитане вона пронесла через усе життя.

4. Маленькою була такою бунтаркою, що бабуся прозвала її «шура-бура». Одного разу, коли їй не було й п’яти, вона втекла від дорослих, добігла до Дніпра — і, заходячи у воду по шию, закричала: «Дайте мені свободи!» Мабуть, це було перше її публічне висловлювання.

5. Батько знав 12 мов — і саме це його згубило. Вчитель-поліглот був надто гострий на язик. Після партії в шахи з доносчиком його засудили на 10 років концтаборів. Коли до них прийшли з обшуком і запитали «Де зброя?», батько вказав на колиску з маленькою Ліною. Він і не здогадувався, наскільки виявиться правий.

6. Носила тавро «дочки ворога народу» з шести років. Це формулювання переслідувало її роками. Коли після школи вона подала документи на філологію до Київського університету, їй відповіли: «Таких, як ви, ми не приймаємо.»

7. Закінчила школу екстерном із золотою медаллю — але до Київського університету так і не потрапила. Зрештою вступила до педагогічного інституту, а потім переїхала до Москви — парадоксально, але в столиці імперії тиск на українську інтелігенцію був меншим, ніж у Києві. Тут за вишиванку чи заплетену косу могли звинуватити в «буржуазному націоналізмі».

8. Свою першу збірку «Проміння землі» випустила вже через рік після закінчення інституту — у 1957 році. Їй було 27. Для порівняння: Тарас Шевченко видав «Кобзар» у 26, а Леся Українка опублікувала першу збірку в 22.

9. Член дипломної комісії — письменник Всеволод Іванов — особисто вмовляв її залишитися в Москві. Він попередив: «Вам на Україні буде дуже важко» — і пропонував видати книгу в Москві, щоб повертатися під захистом. Костенко відмовилася без вагань.

10. За підтримку дисидентів її заборонили друкувати на 16 років. З радарів зникли не лише її твори, а навіть ім’я. Уявіть: у 1960-х ви — один із найяскравіших голосів покоління, а потім на півтора десятиліття — тиша. Але Костенко не зупинилася: вона писала «в шухляду», рік за роком поповнюючи архіви.

11. Саме під час цих 16 років мовчання народилися її найкращі речі: роман у віршах «Маруся Чурай», збірки «Над берегами вічної ріки» та «Неповторність». Класику української літератури було створено в умовах повної заборони.

12. Разом із Сергієм Параджановим та Іваном Драчем у 1965 році підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. Залишала доньку у батьків, ризикуючи не повернутися, їздила на протести проти введення радянських військ у Чехословаччину, писала відкриті листи на захист В’ячеслава Чорновола.

13. Була двічі заміжня — і обидві історії як роман. Перший чоловік — польський поет Єжи Пахльовський. Кохання було яскравим, у шлюбі народилася донька Оксана. Але він не захотів жити в Києві, а вона — у Варшаві. Дві сильні особистості, дві батьківщини, одна печаль.

14. Другий чоловік — Василь Цвіркунов, керівник кіностудії Довженка. Ліна була закохана настільки, що назвала сина на його честь — Василем. Він став для неї опорою на цілих 35 років. Після його смерті поетеса більше не виходила заміж. А ще — коли Цвіркунов розписував кулькову ручку, він заповнював увесь аркуш одним словом: «добро».

15. Об’їздила всю Україну на «Запорожці». Подорожі з чоловіком на цьому легендарному автомобілі надихали на нові твори. Для контексту: «Запорожець» — це 27 кінських сил і повна відсутність кондиціонера.

16. У неї закохувалися знамениті поети. Василь Симоненко та Дмитро Павличко відкрито добивалися її прихильності. Павличко навіть зізнався, що десятиліттями зберігав коробку сірників, придбану спеціально, щоб при зустрічі прикурити Ліні цигарку. Бо так — Костенко багато курила, і це було частиною її екстравагантного образу.

17. З 1991 року їздила в наукові експедиції до Чорнобильської зони. За її словами, вони «знімали посмертну маску з цієї землі». Разом з істориками та культурологами займалася збереженням спадщини Полісся. Тема Чорнобиля стала важливою частиною її творчості.

18. Відмовилася від ордена Ярослава Мудрого та звання Героя України. На пропозицію президента відповіла крилатою фразою: «Політичної біжутерії не ношу.» І додала, що покликання письменника — насамперед писати.

19. У 80 років дебютувала як прозаїк, випустивши книгу «Записки українського самашедшого» (2010). Роман викликав великий резонанс і був перекладений іноземними мовами. Більшість письменників у такому віці пишуть мемуари — Костенко ж узялася за новий жанр.

20. Веде відсторонений спосіб життя, не дає інтерв’ю і не з’являється на публічних заходах. Але у липні 2022 року журналістам вдалося перекинутися з нею кількома словами. На питання про нову книжку відповіла: «Скоро. І не однієї, а кількох. Бо я свій час не втрачаю.» У свої 90+ — все та ж бунтарка, яка колись забігала в Дніпро по шию і вимагала свободи.