Несподіваний Генріх Гейне: 20 фактів про поета-бунтаря

Генріх Гейне (1797–1856) — один із найвеличніших німецьких поетів, чиє ім’я стоїть поруч із Ґете та Шиллером. Бунтар, романтик, сатирик, вигнанець — він прожив життя, гідне авантюрного роману. Народився в Дюссельдорфі, помер у Парижі, а між цими двома точками — неймовірна історія, сповнена кохання, скандалів, цензури та незламного духу.

1. Зріст поета — менше 160 см. Гейне був дрібним, худорлявим, блідим і світловолосим. Уявіть: ця маленька людина тримала в страху цілі уряди німецьких держав!

2. Батько збанкрутував, а мати продала коштовності. Сім’я Гейне не була заможною — батько був дрібним торговцем сукном і згодом розорився. Щоб оплатити синові три роки навчання на юридичному факультеті, мати Бетті продала свої прикраси.

3. Мільйонер-дядько замінив йому батька. Дядько Саломон Гейне був таким багатим банкіром у Гамбурзі, що після великої пожежі 1842 року, коли місто наполовину згоріло, він фактично допоміг утримати місцевий банківський сектор на плаву, надаючи позики під низькі відсотки. Саме він фінансував племінника протягом десятиліть — хоча постійно з ним сварився.

4. Закохався у власну кузину — і був знехтуваний. Молодий Гейне жив у домі дядька Саломона в Гамбурзі, де без тями закохався в його доньку Амалію. Вона ж, розпещена і оточена залицяльниками, лише посміхалася над бідним кузеном-віршувальником. Ця нещаслива любов стала паливом для його найкращої ранньої поезії.

5. Наполеон — кумир його дитинства. У 1811 році, коли Дюссельдорф був частиною французької території, 13-річний Гейне на власні очі бачив Наполеона. Пізніше він згадував, що імператор був у «яскраво-зеленому мундирі» та мав «маленьке всесвітньо-історичне личко». Захоплення Наполеоном і принципами Французької революції Гейне проніс через усе життя.

6. Хрестився заради кар’єри — і пожалкував. Народжений у єврейській родині, Гейне таємно прийняв протестантизм, щоб мати шанс на академічну кар’єру. Свій крок він прокоментував знаменитою фразою: «Хрещення — це вхідний квиток до європейської культури». Але в листі до друга зізнався: «Тепер мене ненавидять і християни, і юдеї».

7. Його вигнали з університету через дуель. У Геттінгені Гейне був втягнутий у дуельну історію з антисемітським підтекстом. Офіційно причиною назвали «відвідування борделю», але справжнім приводом була образа на расовому ґрунті. Результат — відрахування на півроку.

8. Гамбург він називав «великою бухгалтерією вдень і великим борделем уночі». Саме так 19-річний Гейне охарактеризував місто, де мав стати купцем. Комерція була йому огидною — він провалив банківську практику, і власну крамничку, яку відкрив на гроші дядька.

9. Його вважали найнебезпечнішим письменником Німеччини. Сам канцлер Меттерніх у 1835 році назвав Гейне «найблискучішою головою серед змовників». Під «змовниками» малися на увазі письменники.

10. «Лорелей» стала народною піснею — всупереч забороні. Вірш Гейне про чарівницю на Рейні був настільки популярним, що навіть нацисти не змогли його знищити. Вони друкували текст із позначкою «автор невідомий», бо визнати авторство єврейського поета було для них неприйнятно.

11. Він передбачив Голокост за 100 років. У п’єсі «Альмансор» (1821) Гейне написав: «Там, де спалюють книги, зрештою спалюватимуть і людей». Ці слова виявилися пророчими — у 1933 році нацисти спалили і його книги.

12. У Парижі він став «зіркою салонів». Після переїзду в 1831 році 34-річний Гейне швидко увійшов у найвищі кола французької столиці. Його «божественна злісність», дотепність і сарказм водночас лякали й розважали паризьку публіку.

13. Його друзями були Маркс, Бальзак, Шопен і Вагнер. У Парижі Гейне спілкувався з усіма, хто мав вагу в мистецтві та політиці: композитори Берліоз і Шопен, письменник Бальзак, філософ Маркс — усі вони були в його колі.

14. Дружину він знайшов на вулиці — і отруїв її папугу. У 1834 році Гейне познайомився з простою дівчиною Матільдою, яку називав водночас «жінкою і дитиною». Він був настільки ревнивий, що, за переказами, отруїв її улюбленого папугу — бо птах отримував забагато уваги.

15. Третину всіх творів він написав паралізованим і напівсліпим. Останні вісім років життя Гейне провів у тому, що сам назвав «матрацною могилою». Його тіло було повністю паралізоване, він страждав від жахливих болів, а морфін йому вводили через постійно відкриту рану на шиї. Але саме в цей період він створив, за оцінками дослідників, близько третини свого доробку — зокрема «Романсеро» та «Єврейські мелодії», які вважаються вершиною його лірики.

16. Він був першим «журналістом-міжнародником». У Парижі Гейне працював кореспондентом для німецьких та французьких газет одночасно: пояснював французам Німеччину, а німцям — Францію. Фактично він був одним із перших літераторів, хто цілеспрямовано будував культурний міст між двома народами.

17. Цензура зробила його винахідливішим. Замість того, щоб здатися, Гейне перетворив цензуру на літературний прийом: він розвинув «зашифровану мову натяків та обхідних шляхів», ховаючи політичні атаки у, здавалося б, нешкідливих подорожніх нарисах. У книзі «Ле Гран» він навіть спародіював самоцензуру.

18. Він отримував гроші від французького уряду — і це стало скандалом. Між 1840 і 1848 роками Гейне отримував фінансову підтримку від Франції. Критики звинувачували його в тому, що він «продав перо». Гейне завжди це заперечував, але репутаційний удар залишився.

19. Подорож на батьківщину після 12 років вигнання стала поемою. У 1843 році 46-річний Гейне вперше повернувся до Німеччини. Він сподівався побачити оновлену країну — і був гірко розчарований. Ці враження лягли в основу сатиричної поеми «Німеччина. Зимова казка», яка стала одним із найважливіших творів німецької політичної літератури.

20. Навіть після смерті він залишався «незручним». Нацисти спалювали його книги, стирали ім’я з публічного простору, а саму «Лорелей» оголосили «народною піснею невідомого автора». Але після Другої світової війни Гейне був повністю реабілітований і визнаний одним із найбільших німецьких письменників усіх часів.

Генріх Гейне помер 17 лютого 1856 року в Парижі і був похований на кладовищі Монмартр. Маленький на зріст, він виявився занадто великим для тих, хто намагався його заглушити. Його слова пережили імперії, заборони та режими — і продовжують звучати й сьогодні.